Нове місто, нове місце. Як громадська організація об’єднує переселенців у Дніпрі

Від початку повномасштабного вторгнення росії мільйони українців були змушені покинути свої домівки і виїхати у безпечні міста, іноді і за кордон. Нажаль тимчасове переселення затягнулось, а деяким співвітчизникам вже й немає куди повертатися – їхнє житло зруйновано чи захоплено окупантами. Тому доводиться починати життя спочатку. Без підтримки робити це дуже важко, насамперед, моральної. У людини, яка втратила не лише житло і роботу, а взагалі звичне середовище, коло друзів, корисні зв’язки, може не вистачити внутрішніх ресурсів, щоб це відновити. У Дніпрі з цією проблемою допомагають впоратись громадські активісти. Як це відбувається, на власному досвіді дізналася журналістка «ОстроВ».


Переселенці для переселенців

Громадська організація «Сила майбутнього» існує вже восьмий рік. Її заснували переселенки «першої хвилі» Тетяна Гладкова та Світлана Лук’янченко. За час, що минув, вони втілили багато різних проєктів, які допомогли інтегруватись у нові громади. Зараз для ГО настав новий етап діяльності. Наразі активісти організації реалізують ініціативу з метою об’єднати людей, життя яких зруйнувала війна, і надати інструменти для відновлення на новому місці.

Назва чергового проекту доволі символічна – «Коло переселенців «Контакт2U» (вимовляється: «контактую»). Це низка заходів, де люди мають можливість познайомитись, відвідати майстер-класи, воркшопи, нетворкінги та багато інших активностей, у тому числі й спортивних. Ідея об’єднати переселенців виникла навесні, коли перші з тих, хто покинув зону бойових дій, вже знайшли житло та певною мірою влаштували побут. Тоді стало зрозуміло, що людям конче не вистачає емоційної, психологічної та соціальної підтримки.

«Зараз переселенці знаходяться у новому місті серед незнайомих людей. Ми зрозуміли, що соціальний капітал не менш важливий, ніж побутові потреби. Знайомства, зв’язки, дружбу не так просто знайти. Тому ми вирішили, що треба зробити такий захід, де нові мешканці міста зможуть не тільки знайти собі компанію, але й обмінюватись навичками та вміннями, бути корисними один одному», – коментує координаторка проекту «Контакт2U», психологиня та HR-менеджерка Тетяна Підопригора.

Координаторка проекту «Контакт2U» Тетяна Підопригора

За словами Тетяни, власний соціальний капітал ГО «Сила майбутнього» формувався поступово. Зараз з організацією на волонтерських засадах співпрацюють психологи, тренери з танців, арт-терапії, представники різних творчих напрямків. Навіть таких незвичних для широкого загалу як барабанні кола та плейбек-театр (це різновид театру імпровізації, побудований на історіях глядачів, присутніх на виставі).

Вже більше двохсот осіб відвідало активності, які два рази на місяць пропонує проєкт «Контакт2U», і кількість людей в однойменному телеграм-чаті стає більшою з кожним днем завдяки «сарафанному радіо» та соціальним мережам. Зазвичай зустрічі проходять у приміщенні Музею українського живопису на Троїцькій площі, красивому та затишному місці у центрі Дніпра.



Відвідувачки й помічниці

Піднімаємось сходами на третій поверх. У передпокої йде реєстрація, а у залі вже очікують перші відвідувачі. Деякі люди з цікавістю роздивляються навкруги, інші сором’язливо сидять на стільцях вдовж стіни.

На початку обличчя відвідувачів здебільшого напружені та сумні

Увагу привертає сцена і купа барабанів. «Захід обіцяє бути цікавим», – виникає думка. Отже, настав час знайомитись та спілкуватись.

Оксана Іватіна разом з родиною приїхала до Дніпра у квітні. У рідному Добропіллі вона займала посаду у місцевому самоврядуванні, співпрацювала с відділом внутрішньої політики, тому організація заходів для неї добре знайома справа. Крім того, разом із засновницею ГО «Сила майбутнього» Світланою Лук’янченко Оксана колись проводила спільний захід для жінок Добропілля.

«Десь за два тижні після нашого приїзду я побачила у Фейсбуці об’яву про коло знайомств для переселенців від проєкту «Контакт2U» і зрозуміла, що це мій шанс щось змінити у житті в евакуації. На першу зустріч я прийшла в якості гості. Тоді зібралось зовсім мало людей. Організатори розповіли про старт проєкту і запропонували нам стати постійними відвідувачами», – каже пані Оксана.

Оксана Іватіна прийшла в проект як гостя, але долучилась до організації

З того моменту вона активно підтримує діяльність організації і зараз допомагає реалізувати проект. На черговому колі знайомств Оксана реєструвала відвідувачів. Їй допомагає ще одна добропільчанка, Ірина Запорожець. Жінка також евакуювалась до Дніпра кілька місяців тому.

«Зараз чуємо багато сумних новин, тому такі зустрічі – суттєва підтримка. Ми спілкуємось з новими людьми, отримуємо позитивні емоції, заряджаємося енергією. Це дуже допомагає налагодити своє життя на новому місці», – зазначає пані Ірина.

Ірина Запорожець відвідує усі заходи та волонтерить

Покровчанка Анастасія Гришина займається фотографією і, схоже, на коло знайомств прийшла працювати, бо в її руках не смартфон (як у багатьох), а «серйозний» фотоапарат. «До Дніпра ми приїхали на початку квітня великою родиною. Спочатку я приходила на заходи як волонтерка. Зараз вже займаюсь улюбленою справою, співпрацюю з різними благодійними фондами. Допомагаю їм як фотографиня і трохи як організаторка. Отримую від цього велике задоволення. Проєкт «Контакт2U» розвивається на моїх очах. Справа зараз швидко набирає обертів і це дуже тішить», – каже фотографиня.

Покровчанка, а зараз дніпрянка Анастасія Гришина

Анастасія зізнається, що повертатись додому вже не планує, тому треба вибудовувати життя у новому місті. Масштаби Дніпра її відверто приваблюють. Місто-мільйонник дає безліч можливостей для творчої роботи. Тут набагато більше заказів на фотосесії, розмаїття фото-локацій, різних студій. Зараз родина винаймає квартиру, де Анастасія мешкає з чоловіком, сином, мамою, сестрою та котом.

«Спочатку було трохи важко, бо у незнайомому місті зовсім не було заказів. Близько місяця мені не хотілося брати до рук камеру. Але труднощі перш за все моральні. Згодом все налагодилось, з’явились нові знайомства і завдяки цьому проекту теж», – каже Анастасія.

А ось і ще одна знайома з Покровська – редакторка телекомпанії «Орбіта» Ольга Чернета. З’ясувалося, що пані Ольга вже три місяці знаходиться у Дніпрі. «Був перерив у роботі, коли телекомпанія поставила ефір «на паузу», тому ми з чоловіком виїхали до сина на період вимушеної відпустки. Ну а потім робота перейшла у дистанційний формат, дома поки що нічого не затримує, і ми вирішили побути у Дніпрі», – пояснює жінка.

Пані Ольга каже, що незважаючи на відносну безпеку, знаходитись в евакуації доволі складно, перш за все, морально. В неї був сильний психологічний стрес, навіть не хотілось ні з ким розмовляти, слухати і бачити оточуючих. Звісно, такий стан лякав і вимагав змін. «Я намагалась влаштуватись на роботу. Але за фахом вакансій не було… Багато людей приїхало до Дніпра, з роботою дуже важко. Але у травні «Орбіта» поновила роботу, і в мене відкрилось друге дихання», – зізнається Ольга Чернета.

Ольга Чернета: посмішки не вийшло. Такі часи.

Жінка наголошує, що переселенці, які мешкають у Дніпрі, набагато краще знають, де роздають «гуманітарку», ніж про активності від громадських організацій.



Бий, барабан!

Тим часом у залі зібралось вже близько шести десятків людей, здебільшого жінок різного віку (декілька з них прийшли з дітьми). Отже, кворум є, пора й починати.

Психологиня Оксана Дон провела для присутніх арт-практику: зі звичайної харчової фольги кожному запропонувала зробити те, що надає силу, так би мовити, модель власного ресурсу. Люди радо взялися до справи і проявили справжній креатив: серце, троянда, літачок, кораблик, людинка, різноманітні квіти, тварини та птахи, щось на кшталт театральної завіси, книга – те, що відбиває внутрішній світ стомлених війною людей. На мить вони відволіклись від негативних думок та поринули у творчу атмосферу.

Результати арт-практики – те, що надихає переселенців

Наступним був майстер-класу гри на африканських барабанах. На середину зали вийшов жвавий чоловік з чорною бородою й рудим кучерявим волоссям, що привертав увагу своєю енергією ще під час очікування. Це Роман Кандибур, митець, перформер, голова правління Української школи плейбек-театру. Він є одним з ідеологів та організаторів проекту «Контакт2U».

Для барабанного кола не потрібні музичні здібності

За словами пана Романа, умова барабанного кола – бути разом та приєднуватись до ритму інших. Як тільки пролунали перші звуки «бам, бам!», одразу згадався культовий хіт білоруської рок-групи «Ляпис Трубецкой». Присутні тепер були не переселенцями, життя яких зруйнувала війна, а воїнами світла, що з кожним ударом барабана сіють добро навкруги себе.

Щоб відновити сили після гри на барабанах, переселенцям запропонували випити кави або чаю, та поспілкуватись один з одним у неформальній атмосфері. Але при цьому про повний відпочинок годі було й мріяти, бо мали завдання: зібрати мінімум п’ять телефонних контактів людей, які можуть бути чимось корисними у новому житті, та надати свої контакти усім зацікавленим.



Цілюща сила перформансу

А далі було щось неймовірне – перформанс, який провела збірна команда плейбек-спільноти Дніпра «Фарба Фабра», тренером якої виступив пан Роман.

До речі, до інтеграції переселенців «плейбекери» долучились ще у 2014 році, з початком війни на Донеччині і Луганщині. Деякі переселенці стали частиною цієї спільноти, і зараз «лікують» інших. Тому що, за словами Романа Кандибура, плейбек має ефект зцілення для всієї аудиторії.

«Плейбек-театр підходить усім, тому що люди мають свої особисті історії і інколи бажають розповісти їх. Саме на особистих історіях плейбек-театр і засновано. Тому для учасників наших зустрічей такі перформанси – корисний досвід. Головне щоб актори були досить треновані та підготовлені і приділяли увагу всім частинам процесу, тоді все працює», – розповідає пан Роман про тонкощі проведення перформансу плейбек-театру.

Історія, свідками втілення якої стали переселенці того дня, звучить так. В одному з міст України жила родина, яка несподівано получила державну квартиру. Там було усе, окрім ліжка, яке вони купили самотужки. Всі зажили щасливо, але раптом почалася війна. Місто зруйнували росіяни, житло цих людей, а разом з ним і нове ліжко, розбомбили. Як перетворили цю історію актори команди «Фарба Фабра» дивиться на відео.

Як зізнаються глядачі імпровізованої вистави, такі перформанси допомагають прожити болючу проблему: коли бачиш її зі сторони, та ще у перетвореному вигляді, то вже по іншому це сприймаєш.

«Я йшла сюди без всіляких сподівань. Мені треба було просто вийти в люди, не замикатись у тісному домашньому колі. Тому що психологічно навіть дуже стресостійка людина у замкнутому просторі стає збентеженою. Спочатку я дивилась на те, що тут відбувалось, скептично. А потім, на якомусь з етапів, просто розслабилася і стала частиною цього кола», – каже Ольга Чернета, підкреслюючи, що її вразили люди, які дуже легко залучались до процесу активностей, незважаючи на різний вік та соціальний статус.

«Коло знайомств – це і є справжня гуманітарна допомога. Ми отримали шматочок людяності, яка відійшла на другий план від початку війни. Ненависть поступово захоплює тебе, а тут вона змінилась на гуманне відношення до інших», – резюмує пані Ольга.

***

На колі знайомств проект не закінчується. Навпаки, все тільки починається. У серпні планується проведення більш камерних зустрічей, які відбуватимуться один раз на тиждень у зручний для учасників час. Це будуть заходи за чотирма напрямками: кар'єрне консультування, арт-терапія та мистецтво, відновлення фізичного здоров'я та група психологічної підтримки. Більш детально про кожен напрямок можна дізнатись на офіційній сторінці проекту «Контакт2U» у Фейсбуці.

Олена Єрмоленко, спеціально для «ОстроВ», Дніпро. Фото і відео авторки

Статті

Країна
22.11.2024
14:00

Українська металургія: вгору чи вниз?

При погіршенні ситуації на Донеччині через втрату джерел постачання коксівного вугілля виплавка сталі може скоротитися до 3-4 млн т. Мова про Покровськ.
Світ
21.11.2024
19:00

Політолог Костянтин Матвієнко: У РФ немає стратегічного запасу, щоб довго продовжувати війну. Вони викладають останні козирі

Ближче до ядерної війни ми не стали, це абсолютно однозначно. Я впевнений, що РФ не наважиться на ядерну ескалацію, що б ми не робили з далекобійними ракетами США та інших країн.
Країна
21.11.2024
18:00

«Рубіж» чи останній рубіж?

«Рубіж» - це справді межа можливостей Москви у конвенційній зброї. Тому йому краще щоб усі думали, що в РФ є така зброя і боялися, ніж знали це напевно. Тим більше, що кількість "Рубежів" може бути суто демонстраційною.
Всі статті